Жнець

Бог пожне думки, слова та вчинки

Бетті була наймолодшою дочкою із семи дітей фермера Вінса з Канади. Разом з ними жила кузина фермера, до якої вони зверталися тітка Реня.

Тітка Реня пошила для Бетті ляльку. Вона зібрала старі панчохи і змогла зробити з них голову, тулуб, ручки і ніжки, потім заповнила їх зерном та зшила між собою. Тітка намалювала на обличчі красиві очі, ніс та рот. Бетті любила свою ляльку, їй дуже подобалося проводити з нею час: вона вкладала її спати, грала у «магазин» і садила поряд із собою за столом. Її брати, Джим і Георг, теж хотіли гратися з лялькою. Іноді через неї діти навіть сварилися.

Одного разу сталося нещастя – лялька Бетті зникла. По щоках дівчинки невтішно текли гарячі сльози: вона поклала ляльку спати у траву, а потім її раптом не стало. Вся сім’я почала ретельно шукати іграшку. Однак пошуки виявилися марними. Увечері батько суворо запитав кожного, але ніхто з дітей так і не зізнався. Вони знизували плечима і дивилися то на батька, то один на одного. Не зізнався і Георг, хоча батько прямо запитав його про це. Ляльку так і не знайшли. Тітці Рені довелося терміново пошити для Бетті іншу, але вона вже не радувала її так, як перша іграшка.

Пройшла осінь, за нею зима. Весна розтопила снігові замети. Випадок із лялькою вже давно забули. Природа прокидалася від зимової сплячки. Хлопчики із захопленням взялися за роботу на своїх грядках. Насіння було посіяне і маленькі садівники з нетерпінням очікували коли воно зійде. Одного ранку всі помітили на грядці Георга підозріло густу зелень.

– Що це, Георг? Ти що, траву посіяв? – цікавилися брати.
– Ні, моркву! – стверджував Георг.
Брати розсміялися:
– Але ж це взагалі не схоже на моркву. Що за дивне насіння потрапило тобі в руки!

ПИТАННЯ: Як ви думаєте, що сталося на грядці Георга?

Страшна думка не давала Георгу спокою, коли він дивився на траву: «Невже?.. Ні, цього не може бути!» Ще через декілька днів батько покликав свого сина:

–Георгію, ходи-но сюди.

Жахнувшись, син побачив дещо біля грядки батька. Фермер розглядав паростки, у яких безпомилково можна було розгледіти пшеницю.

–Скажи, Георгію, ці паростки тобі нічого не нагадують?

Хлопець стояв похиливши голову та мовчав. Батько продовжив:

– Мені здається, своїми обрисами вони нагадують маленьку дитинку.Видно ручки, ось голівка, а ось ніжки. Все це дуже загадково, чи не так?

Замість відповіді Георг почав гірко плакати. Батько мав рацію! У той вечір шестирічний хлопчик потайки сховав ляльку, щоби погратися з нею, і зробив вигляд, ніби нічого не знає про іграшку. Він навіть брав активну участь у загальних пошуках. Георг думав, що надійно приховав свою крадіжку. Але він помилявся.

Тепер, під час розмови з батьком, Георг визнав свою провину. Гіркі сльози каяття потекли по його щоках. Батько поставив сина перед собою і сказав:

–Георг, ми з сестрою пробачили тобі. Нехай це буде уроком: Бог бачить все. Все, що ми робимо, свого часу виявиться. Те, що на землі намагаються приховати, відкриється у вічності. Однак там вже буде пізно шкодувати про свої злі вчинки. Виправити їх буде вже неможливо[1].

Прийде день жнив, коли Господь «пожне» людей землі. Жнива означають суд. Люди будуть судимі за свої думки, слова та вчинки. У книзі Об’явлення в кінці ми бачимо Христа-Женця з гострим серпом у руках:

«І я глянув, і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він мав на своїй голові золотого вінця, а в руці Його гострий серп… І той, хто на хмарі сидів, скинув додолу, і земля була вижата» (Об. 14:14, 16).

Цей день наближається, але радісна новина полягає у тому, що Бог подарував кожній людині можливість покаяння. Ісус Христос помер за гріхи людей, і тому в будь-який момент ми можемо попросити пробачення у Господа.

• Коли слід визнавати свої гріхи? Як тільки ми відчули осуд у своєму
  серці. Не варто відкладати покаяння, як це зробив Георг.
• Чому слід каятися? Гріх віддаляє нас від Бога, а покаяння зближує
  з Ним та один з одним. Бог цінує, коли ми каємося не через страх
  покарання (як це зробив Георг), а через любов до Нього

Важливо стежити за «грядками» свого життя, аби у день суду не пожати врожай вічної загибелі. Слідкуйте за тим, щоби не сіяти погане насіння думок, слів та вчинків. А якщо посіяли, поспішайте одразу ж «виполоти» їх розкаянням і сповіддю.

МОЛИТВА: поклоніться Богу, роздумуючи про Його праведний cуд. Подякуйте Богу за те, що Він ще не почав використовувати Свій серп, і дає нам можливість визнавати свої провини, а також проповідувати нашим близьким та друзям.

____________
[1] За основу взята історія з книги Вольфганг Х. Том – Маленький Місіонер.