Учитель

Бог за тебе, навіть якщо ти спіткнувся

Це був особливий день для Леоніда. І хоча цьому хлопчикові ще немає і п’ятнадцяти, він був одягнений у чорний фрак. Уже шість років він навчався у знаменитій одеській музичній школі імені Столярського. Між собою музиканти називали цю школу «кузня талантів». Завдяки наполегливій праці та постійним репетиціям у той осінній вечір молодий Леонід Бердичівський виступав на сцені Одеського театру опери та балету.

Виконання на фортепіано «Чотирьох сезонів» Вівальді у сучасній обробці не було легким завданням, і піаніст знав про це. Піднявши краї фраку, Льоня сів на самий край стільця. Зібравшись з думками, він поклав ніжні долоні на клавіші фортепіано. Чудова музика заповнила увесь зал! Мелодія малювала яскраву картину в уяві слухачів. Акорд за акордом ця картина ставала все яскравішою та виразнішою. Прозвучали фінальні звуки, і зал вибухнув хвилею безперервних оплесків. Молодий піаніст поспішно покинув сцену. Було помітно, що він був чимось глибоко розчарований.

ПИТАННЯ: Як ви думаєте, що так засмутило піаніста Леоніда?

Сидячи за лаштунками, Льоня витирав гіркі сльози. Дядя Алік, один із працівників театру, побачивши його, з подивом поцікавився у чому справа:

– Льоня, як ти можеш плакати, якщо в залі не вщухають оплески?

Музикант був не в настрої пояснювати дядькові Аліку, що відбувається, але той не здавався.

– Льоня, та скажи ти, що сталося?

Піаніст попросив його підійти з ним до лаштунків. Обережно розсунувши штори, дядько Алік побачив ряди людей, які захоплено аплодували.

– Бачиш? – запитав Льоня.

– Бачу ряди людей, які захоплюються твоїм виконанням! – з подивом відповів дядько Алік.

– Та не там! Подивися вище, там, на балконі сидить чоловік, бачиш? Це мій вчитель, а він не аплодує[1]!

Все, що міг зробити земний вчитель, це суворо оцінити виступ свого учня. Деякі люди думають, що Бог веде Себе з нами так само: спостерігає зі Свого «небесного балкону» і несхвально киває головою, кажучи: «Ай-ай-ай, як же ти міг знову згрішити?!» Але чи хочете ви знати, який наш Небесний Учитель насправді? Він зовсім не такий! Коли Адам і Єва помилилися і почали погано грати «свою мелодію» життя, наш Учитель спустився з балкону і зайняв наше місце за фортепіано. Саме тоді, як всі ангели з подивом спостерігали, що ж буде відбуватися, Ісус Христос зіграв мелодію життя замість нас. Він зіграв її ідеально, як може зіграти тільки Бог! Зіграв без єдиної помилочки! А коли із небес пролунали оплески, Ісус розділив Свою славу разом з нами, людьми:

«А за них Я посвячую в жертву Самого Себе… А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми» (Ів. 17:19, 22).

Ось який у нас Учитель! Він приймає нас з нашими гріхами і помилками. Він не йде з зали, якщо ми знову провалюємо іспит. Він залишається поруч і терпляче працює над нашим характером. Саме в цьому і полягає велика благодать нашого Господа і Вчителя Ісуса Христа!

МОЛИТВА: подякуйте Богу за Ісуса Христа, який взяв на Себе всі наші помилки і промахи. Поклоніться Отцю Небесному, який приймає нас, і кожен день терпляче працює над нами!

_______________
[1] За основу взята історія автора Ethan Frome з сайту thirdmill.org